З початком кризи у 2008 році мартенівські печі виявилися занадто неефективними для того, що б успішно конкурувати на ринку, як за рахунок собівартості, так і за рахунок якості виробленої сталі.
Будемо відверті: виробничі показники України за останні десятиліття не поліпшуються. На тлі донині популярних в політичному середовищі міркувань про «очищення від радянської спадщини», основу реального сектора економіки становлять підприємства, побудовані в 30 – 60-ті роки минулого століття. І, найчастіше, вони працюють вже в приватних руках за технологіями того ж часу. Звичайно, не варто дуже вже нарікати на те, що український максимум 2007 року в 43,7 млн тонн виплавленої сталі так і не дотягнув до показників УРСР. Тепер обсяги виробництва диктує світовий ринок і здатність конкурувати на ньому як за собівартістю, так і за якістю.
Разом з тим, мало хто намагався «очиститися від спадщини», вкладаючи гроші в технічне переозброєння підприємств, екологічні програми. Тим більше що саме забруднення навколишнього середовища, на яку 50-80 років тому не звертали особливої уваги, стала однією з головних проблем промислових регіонів вже незалежної України. Колосальні обсяги стоків у Дніпро, з якого п’є 36 мільйонів українців, викиди пилу в атмосферу, гори шлаку та інші «принади» ГМК і хімпрому вимагали вже не радянських, а сучасних, європейських підходів до виробництва.
Але ні екологічна складова, ні колосальна енерговитратність виробництв не були причиною для занепокоєння, поки ціни на метал були високими, а прибуток стабільним. У 2000 -х часткова реконструкція, спрямована на використання технологій безперервного розливання і позапічної обробки сталі, була проведена в основному на Єнакіївському метзаводі, «Азовсталі», ММК ім. Ілліча. Кілька мільярдів доларів в той момент часу вклала в повну реконструкцію заводу тільки корпорація ІСД, фактично, Алчевський комбінат був відбудований заново.
Як наслідок, з початком кризи в 2008 році мартенівські печі виявилися занадто неефективними для того, щоб успішно конкурувати на ринку, як за рахунок собівартості, так і за рахунок якості виробленої сталі. Та й рівень прокатного переділу в Україні залишався невисоким, через що основою експорту традиційно залишалися напівфабрикати. І як показує життя, кардинальне поліпшення ситуації ні на ринках металу, ні в стані виробництва усередині країни саме собою і раптом не станеться.
Металургійні виробництва згортаються по всьому світу. У вдалому 2007 нашими металургами було продано 28400000 тонн продукції за середньою ціною $ 750 за тонну. У 2012 році – 22,6 млн тонн за ціною $ 550 . За чотири роки кризи галузь втратила 136 тис. робочих місць. А гірничо-металургійний комплекс, нагадаю, забезпечує роботою понад півмільйона людей. Зокрема, від нашого комбінату залежать заробітні плати 17 тисяч сімей, відрахування до бюджетів всіх рівнів (в 2012 році вони склали 1,08 млрд грн), соціальні та екологічні програми і в цілому добробут Запоріжжя, 6 -го найбільшого міста в Україні. Продовжуючи думку про «очищення від радянської спадщини», яким воно має бути в подібній ситуації? Капіталізм в самому чистому вигляді його припускає економію на співробітниках, закриття або продаж нерентабельних виробництв з виведенням грошей в зони з низьким оподаткуванням. Хіба не так робили багато, починаючи з 90 -х років? Є й інший шлях, що поєднує в собі як серйозний бізнес-підхід, так і найкраще, що залишилося нам від радянських часів (поряд з економічною базою): почуття відповідальності за розвиток своєї країни і майбутнє людей, які в ній живуть. Ми націлені на ефективний розвиток виробництва і на мотивування наших співробітників, які його створюють.
Так звана ланцюжок «гроші-товар-гроші», викладав в класичній економічній теорії, на практиці куди більш складна і багатогранна. У неї вплетені інтереси трудового колективу, підвалини суспільства, частиною якого ми є, повітря, яким ми дихаємо, і вода, яку ми п’ємо. І, звичайно, минуле. А якщо воно когось не влаштовує, то найрозумніше – зробити краще сьогодення. Отримати на виході якісний і конкурентоспроможний товар, високі зарплати робітників, здорову екологію і розвинене суспільство. Для цього в них треба вкладати. Як казав герой книги канадської письменниці Люсі Монтгомері, «життя може бути повним або бідним. Але це залежить не від отриманих від життя благ, а від вкладених в неї інвестицій». Минулого тижня ми провели запуск нової агломашини. Новий проект «Запоріжсталі», який дозволить підвищити її конкурентоспроможність. Але це і основа для підвищення зарплат і соціальних виплат нашим робочим, і ще – на 10% менше викидів в атмосферу. Але агломашина – це тільки частина тих великих змін, які переживає «Запоріжсталь». З 2011 року нам вдалося пройти шлях від 124 млн грн чистого збитку до 170 млн грн чистого прибутку – і це тільки за І квартал 2013 року.
У докорінну модернізацію комбінату ми вже вклали 560 млн грн. Були переглянуті всі виробничі ланцюжки, з них викреслені всі необгрунтовані витрати. Наші фахівці забезпечили стабільність поставок сировини, брухту, всіх допоміжних матеріалів, обладнання, знизили витрати металошихти, коксу, металу в прокаті, підвищили збереження матеріальних цінностей по всьому циклу їх руху. Завдяки встановленню вдування вугільного пилу, економія на споживанні газу склала більше 300 млн кубів на рік. Причому ця ж технологія дозволить комбінату знизити викиди вуглекислого газу на 300 тис. тонн на рік. А реконструкція цеху холодного прокату скоротить стоки в Дніпро на 83%. Хоча вже зараз ми знизили собівартість однієї тонни сталі більш ніж на 700 гривень, потрібно також розуміти, що швидкої віддачі вкладених коштів не буде. Потрібно бути терплячим. І іншого шляху, крім модернізації, у нас немає. У тому числі тому, що тільки вона гарантує стабільне майбутнє нашим працівникам та їх сім’ям. Тому мені не соромно повідомляти про успіхи мого підприємства. І, поклавши руку на серце, хотілося б, щоб всяка розмова про будь- яка розмова про очищення від «неправильного минулого» неодмінно мала на увазі короткий звіт про те, як кожен з нас вплинув на поліпшення теперішнього і що інвестував в майбутнє – гроші чи це, талант або просто час, витрачений даремно.
Ростислав ШУРМА, генеральний директор металургійного комбінату «Запоріжсталь».