Початок нового року завжди асоціюється зі змінами – щось досягнуто і під цим етапом підведена підсумкова риса, щось заплановано і шлях до цієї мети тільки починається. Комбінат «Запоріжсталь» перегорнув сторінку-2019 і пише нову життєву главу в своїй історії розвитку. Наше інтерв’ю з Генеральним директором комбінату Олександром Мироненком про завдання сьогоднішнього і завтрашнього дня вийшло відвертим, важливим і цікавим
– Олександре Григоровичу, це перше Ваше інтерв’ю для «Дніпровського металурга». Тому перше питання буде особисте. Розкажіть читачам про себе, про Ваш шлях в металургію.
– Я народився в Києві, закінчив звичайну середню школу. Ми жили в робочому районі Києва, де розташований ряд підприємств, та й батьки мої там працювали. По суті, я виріс в сім’ї інженерів. Тому мій життєвий вибір був цілком логічним: вступив до Київського політехнічного інституту на механіко-машинобудівний факультет, за фахом «Обробка матеріалів за спеціальними технологіями». До слова, в інституті на 2-му курсі, я зустрів свою майбутню дружину Тетяну, з якою щасливий донині і ми виховуємо двох дітей – сина і дочку (посміхається – прим.редакціі). Після закінчення вузу прийшов на роботу в компанію «Смарт Груп», працював на Макіївському металургійному заводі, далі на заводі «Промет Стіл». У 2007-му перейшов в Метінвест. Займався завантаженням виробничих потужностей підприємств Групи, їх плануванням, збутом. З 2016 року працював в Операційнії дирекції Метінвесту, де безпосередньо займався питаннями вдосконалення процесів і зниженням витрат, підвищення ефективності роботи металургійних підприємств компанії. Очолював дирекцію з виробництва Операційної дирекції Метінвесту перед своїм призначенням в листопаді 2019 року на «Запоріжсталь».
Металургію добре знаю зсередини, її проблеми та питання. І цей досвід я придбав, не сидячи за комп’ютером, а саме в цехах підприємств Метінвесту. Часом тижнями знаходився на виробничому майданчику. Зате набув необхідного виробничого досвіду.
– Ваше призначення на посаду Генерального директора – розкажіть про це. Чи були сумніви? Адже величезний завод і – така ж відповідальність.
– Так, було хвилювання. Так, це був виклик. До цього я фактично займався лише сектором виробництва. Зараз же це повністю господарська і соціальна діяльність такого величезного підприємства, як «Запоріжсталь». Тим більше «Запоріжсталь» завжди був лідером в українській металургії, і основне – ці лідерські позиції не втратити. Але до викликів я завжди ставлюся спокійно, при прийнятті рішень керуюся принципом «очі бояться, руки роблять». Тому я прийняв пропозицію керівників компанії про перехід на цю посаду.
Що стосується сім’ї, вона мене повністю підтримала. Єдиний мінус у тому, що старший син уже практично випускник, тому поки я не можу всю сім’ю перевезти в Запоріжжя. Але в наших планах є переїзд в майбутньому.
– Ви прийшли на комбінат, знаючи, що металургія заходить в кризу, що чекають непрості рішення. Як то кажуть, відразу в бій. І сьогодні ми бачимо, що комбінат працює, тримає стабільне виробництво. За рахунок чого це вдається?
– Насправді це заслуга всього колективу. На «Запоріжсталі» завжди була і є сильна команда. І всі разом ми протистоїмо кризі. Десь стиснулися, затягли паски. Головне, ми розуміємо, що, зібравшись в єдиний міцний кулак, ми подолаємо цю кризу. Так, якщо говорити про період в житті комбінату, коли я його очолив, він, безумовно, непростий. Криза вже стала тиснути на галузь, причому не тільки в українській, а й у світовій металургії. Спад почався з кінця весни 2019 року і тривав безперервно. До кризи не було обмежень щодо фінансування інвестиційних, соціальних програм, росла зарплата співробітників, але в листопаді, коли я очолив «Запоріжсталь», металургія вже увійшла в найжорсткішу глобальну кризу за останні 10 років і стало зрозуміло, що всі програми необхідно урізати, для подолання складного періоду з мінімальними втратами. Можливо, з особистої точки зору, вигідніше було б почекати з рішенням очолити комбінат в кризу, але навіщо? Потрібно йти і робити у важкі часи, бути частиною команди, разом вирішувати проблеми.
– На Вашу думку, коли краще дізнаєшся людей: в кризових умовах або, навпаки, коли немає проблем?
– Вливатись в команду, звичайно ж, добре, коли все йде добре. Тобі не потрібно приймати складних рішень. Але скажу вам таку річ: люди розкриваються саме в складній ситуації. І чим більше ми входимо в цю кризу, тим більше люди у нас гуртуються і розуміють, що, зціпивши зуби, потрібно йти вперед. Ось ця згуртованість і мобілізація сил йде в плюс всьому запоріжсталівському колективу.
– Перші 100 днів на Вашій посаді ще не пройшли, проте давайте підведемо перші підсумки. Що зроблено, досягнуто? Адже напевно свіжим поглядом Ви побачили вузькі місця?
– Так, побачив. Зупинюся на одному прикладі. Ще восени у нас була проблема з термінами виконання замовлень, а це тягне за собою багато – якісний клієнтський сервіс, своєчасну доставку продукції замовнику, та й завантаження підприємства, його конкурентоспроможність в остаточному підсумку. Але, починаючи з жовтня, за рахунок чіткого планування виробництва і залучення всіх служб комбінату, можна сказати, що ситуацію стабілізували. Зараз у нас 99% виконання замовлень. Це хороший результат, і завдяки цьому ми маємо більш стабільне фінансування. І тут заслуга всього колективу, починаючи від Генерального директора і закінчуючи майстром на виробничій ділянці. Відповідальність, залученість кожного на своєму робочому місці – ось це той самий резерв, який успішно задіяний.
– Чи є зараз у комбінату проблеми зі збутом продукції і завантаженням потужностей?
– На перший квартал, навіть на перші чотири місяці року – немає. Зараз бачимо стабільне завантаження, але як буде далі – поки прогнозувати важко, ситуація на ринку залишається дуже складною. Наше завдання – ми повинні відпрацювати краще, ніж закладено в бізнес-плані.
– Напрями, над якими потрібно працювати в новому році?
– Основне завдання, що стоїть перед нами, – виконати запланований обсяг виробництва, він закладений на рівні 2019 року. І друга основна вимога – це знизити обсяг невідповідної продукції. На мові цифр ці втрати виглядають так: на кожній тонні невідповідної продукції ми втрачаємо 100-150 доларів, в порівнянні з придатною. Ці гроші – той резерв, який ми можемо використовувати на фінансування інвестиційних, соціальних проектів. Це, в принципі, зарплата наших людей. За рахунок чого підвищувати зарплату? Тільки за рахунок цього. Тому основний вектор року – це стабільне виробництво і підвищення якості.
– Які інвестпроекти є пріоритетними найближчим часом?
– Як я вже говорив, багато інвестиційних проектів знаходяться в замороженому стані до поліпшення ситуації на світових ринках сталі. Це не означає, що ми від них відмовляємося в майбутньому, безумовно, як тільки металургія пройде цей кризовий цикл, а галузь циклічна, як ви знаєте, ми повернемося до своїх масштабних інвестпрограм. Але навіть у 2020 році, незважаючи на кризу в галузі, ми не зупинимо інвестиції в екологічні проекти, в робочий побут, сподіваюся, продовжимо ремоторизацію тепловозів (програма ремоторизації діє два роки, за цей час «Запоріжсталь» ремоторизував шість тепловозів і вклав 57 млн грн інвестицій – прим.редакціі). Безумовний пріоритет – реалізація заходів екологічної програми, нехай ці проекти не такі великі, як будівництво нової травильної лінії або нової домни, але вони допоможуть нам зменшити вплив на навколишнє середовище Запоріжжя.
– А що з проектом з будівництва ККЦ?
– Масштабна реконструкція сталеливарного переділу була і залишається ключовим завданням для підприємства. Ви добре знаєте, що для реалізації проекту з будівництва конвертерного цеху комбінату необхідні величезні інвестиції – понад 1 млрд доларів в горизонті 5-7 років. Вільних коштів таких немає, компанія працює над пошуком джерела фінансування і партнера по проекту. Як тільки питання з фінансуванням буде вирішено, ми готові приступати до реалізації цього надзвичайно важливого для екології проекту.
– Олександре Григоровичу, так вже виходить, що в нашій бесіді ми обговорюємо дві теми – криза в галузі і люди, які їй протистоять. У зв’язку з цим таке питання. Чи можете Ви сказати, що на комбінаті відкрита дорога молодим?
– Без сумніву. І в компанії, і на комбінаті для молоді створені хороші перспективи професійного зростання, побудови успішної кар’єри. Тільки для наших молодих людей є дві умови. Перше – дорогу здолає той, хто йде, друге – має бути бажання. А якщо не вистачає вмінь, ми готові ці вміння дати. Навчити, показати, розповісти. Я багато буваю в цехах і бачу багато молодих людей, з палаючими очима, з мізками, необхідним досвідом. І як Генеральний директор я ставлю собі за мету виявити таких людей, створити міцний кістяк з молоді, щоб вони відчували перспективу на комбінаті і в компанії, бачили свою кар’єру.
Так, вдосконалюючись, вони будуть в чомусь помилятися, і ми готові до певної міри прощати ці помилки. Але тільки, щоб наша молодь, за рахунок своєї ініціативи, бажання вносити зміни і покращувати систему, давала нам результат. Природно, поєднуючи молодіжний запал з досвідом і наставництвом більш зрілих людей, які працюють на заводі. Ми будемо цю синергію використовувати, щоб росло нове покоління металургів. Технології не стоять на місці, нам потрібні люди, здатні нас замінити в майбутньому. І ми зараз будемо досить уважно займатися цим напрямком разом з керівниками комбінату, дирекцією по персоналу, молодіжною організацією.
– Чим кожен із співробітників може допомогти комбінату в цей складний період?
– Можуть допомогти відповідальним і небайдужим ставленням до своїх робочих обов’язків. Байдужість, інертність, недбалість ведуть до прямих виробничих втрат, до браку. Зараз 60-70% втрат – це не просто поломки обладнання, а людський фактор: не зробив, не подумав, щось не проконтролював. А з цих «дрібниць» складається цілісна картина. І якщо ми їх виключимо, то приберемо і виробничі втрати. Відповідальне ставлення до справи – через СПП, через залученість, особисті ініціативи – ось що нам допоможе.
– Металургійне виробництво – це командна праця, це люди, передусім. Що б Ви побажали нашим металургам в новому, 2020 році?
– Впевненості у завтрашньому дні. Щоб ми, приходячи щодня на роботу, чітко знали: у нас є завантаження, у нас є плани на майбутнє, у нас є хороша перспектива. Я впевнений, що це все у нас є. Криза циклічна, і ми вже переживали її.
– Дякую Вам за таке щире інтерв’ю.